1 Пісня навчальна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, 2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю! 3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, 4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив! 5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх, 6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям. 7 і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть. 8 і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний. 9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою: 10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися, 11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав. 12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім: 13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал; 14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч; 15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні. 16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки. 17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього, 18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи. 19 і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити? 20 Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму? 21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів, 22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись. 23 А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба, 24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав: 25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости! 26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра, 27 і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок, 28 і спустив його серед табору його, коло наметів його. 29 і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс! 30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах, 31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив... 32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його, 33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху. 34 Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали, 35 і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель. 36 і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому, 37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті... 38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість, 39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається! 40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу! 41 і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого, 42 вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі, 43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої, 44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили... 45 Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили. 46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані. 47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці. 48 і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні. 49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів. 50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці. 51 і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових. 52 і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині. 53 і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх. 54 і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула. 55 і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив. 56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували, 57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук. 58 і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами. 59 Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем, 60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей, 61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога... 62 і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою: 63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень, 64 його священики від меча полягли, і не плакали вдови його. 65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений, 66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав! 67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав, 68 а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив! 69 і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував. 70 і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв, 71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій, 72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!